Арабські держави не поспішають приєднуватися до плану Трампа щодо Гази
План адміністрації президента США Дональда Трампа щодо післявоєнного устрою сектора Газа стикається з новими викликами: арабські держави, ймовірно, не наважаться відправляти війська чи виділяти фінансування без чіткої підтримки США та політичних гарантій того, що ХАМАС буде роззброєний і конфлікт не відновиться.
Сполучені Штати наполягають на створенні міжнародних стабілізаційних сил для нагляду за перехідним періодом у Газі та навчання палестинської поліції.
Однак ситуація не виглядає стабільною. Режим припинення вогню перебуває під постійною загрозою, оскільки бойовики ХАМАСу атакують ізраїльських солдатів, а ЦАХАЛ у відповідь завдає ударів по Газі. Крім того, у міру того як ізраїльські сили відступають із кількох районів сектора, ХАМАС перегруповується і відновлює контроль.
Країни регіону, схоже, дедалі більше побоюються успадкувати нестабільність Гази й бути втягнутими у конфлікт без чітких гарантій безпеки та довгострокового політичного плану.
Про це прямо заявив король Йорданії Абдалла II, який в інтерв’ю BBC минулого тижня попередив, що «жодна країна» не готова вводити війська в Газу та ризикувати прямим зіткненням із ХАМАСом і ізраїльською армією. «Який мандат матимуть сили безпеки в Газі? Ми сподіваємося, що це буде миротворча діяльність, адже якщо йдеться про примус до миру, ніхто не захоче цим займатися», — сказав він.
Абдалла зазначив, що, хоча Йорданія й Єгипет готові допомагати у підготовці палестинської поліції, «якщо ми будемо патрулювати Газу зі зброєю, це не та ситуація, у яку захоче втручатися жодна країна».
І це стосується не лише Йорданії. Очевидно, що жодна арабська держава не хоче ставати учасником бойових дій. Вони також не прагнуть вступати у протистояння з ХАМАСом і ризикувати бути звинуваченими у війні проти палестинців.
Сумніви регіональних держав викликає і відмова США вводити війська до Гази та, відповідно, надавати військові гарантії реалізації плану. Наразі Вашингтон лише розмістив близько 200 осіб у Громадсько-військовому координаційному центрі в Кір’ят-Ґаті на півдні Ізраїлю для моніторингу дотримання режиму припинення вогню.
Таким чином, поки що незрозуміло, які країни можуть зробити внесок у запропоновані стабілізаційні сили. Індонезія та Азербайджан називаються серед можливих учасників, і, за повідомленнями, обидві країни ведуть попередні переговори. Також обговорюється участь Туреччини — однак прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаніягу вже висловив свою незгоду і заявив у неділю: «Ізраїль визначатиме, які сили для нас неприйнятні, і саме так ми діємо і діятимемо надалі».
У питанні фінансування відновлення сектора Газа також залишається багато невизначеності. Країни Перської затоки відмовляються оплачувати витрати на відбудову, оцінені у 70 мільярдів доларів, без чітких гарантій з боку Вашингтона щодо того, як буде роззброєно ХАМАС і як розвиватиметься післявоєнна політична система.
Агентство Bloomberg минулого тижня повідомило, що Саудівська Аравія, ймовірно, розраховує на Катар, Об’єднані Арабські Емірати і, можливо, Кувейт для забезпечення основної частини фінансування відбудови сектора Газа, оскільки Ер-Ріяд стикається зі значним бюджетним дефіцитом.
Однак покладатися на інші держави Перської затоки може бути непросто. На нещодавньому саміті Reuters NEXT в Абу-Дабі Анвар Ґарґаш, дипломатичний радник президента ОАЕ Мухаммеда бен Заїда Аль Нахайяна, заявив, що «ОАЕ потрібні дві речі: політична ясність» щодо того, куди рухається сектор, і «операційні механізми та безпека».
Ґарґаш додав: «Ми хочемо допомогти, але нам потрібна довгострокова перспектива, яка гарантує, що ми справді побачимо палестинську державу».
Саудівська Аравія наголосила, що будь-які масштабні зусилля з відбудови мають супроводжуватися передачею влади реформованій Палестинській адміністрації. Попри колишні сумніви щодо ефективності та компетентності ПА, ОАЕ, схоже, також розглядають її оновлену версію як життєздатний варіант управління післявоєнним сектором Газа.
У плані Трампа з 20 пунктів зазначено, що після завершення відновлення Гази та проведення реформ у Палестинській адміністрації «можуть, нарешті, виникнути умови для реального шляху до самовизначення та державності Палестини», однак жодних додаткових гарантій він не містить. Критики стверджують, що план не включає детальних механізмів реалізації реформ, строків їх виконання чи ролі міжнародних суб’єктів у контролі за процесом.
Єдина держава, яка, здається, готова брати участь у відновленні без попередніх умов, — це Катар, де розташований політичний офіс ХАМАСу. Представники країни неодноразово підкреслювали, що управління сектором Газа — це справа самих палестинців.
Втім, країни Перської затоки вже не раз відновлювали частини сектора Газа після ізраїльських військових кампаній — лише для того, щоб новий виток конфлікту зводив ці інвестиції нанівець. Не дивно, що тепер донори побоюються вкладати ресурси у чергові недовговічні домовленості.
Регіональні уряди чітко дали зрозуміти, що будь-яка післявоєнна присутність сил безпеки в Газі має ґрунтуватися на міжнародно санкціонованій основі. Вони хочуть, щоб мандат будь-яких сил був визначений Радою Безпеки ООН для забезпечення їхньої юридичної легітимності, і, за повідомленнями, американські дипломати працюють із французькими та британськими колегами над проєктом відповідної резолюції РБ ООН.
Одним із регіональних прецедентів є Тимчасові сили ООН у Лівані (UNIFIL), мандат яких передбачає спостереження за припиненням бойових дій між Ізраїлем і «Хізбаллою», підтримку розгортання ліванських збройних сил і допомогу у відновленні державного контролю на півдні Лівану.
Однак ізраїльські посадовці вже давно критикують UNIFIL за неефективність, і отримання згоди Ізраїлю на подібну місію може стати черговим серйозним каменем спотикання.
Олександра Аппельберг, «Деталі». Фото: AP Photo / Abdel Kareem Hana
