Аналіз провалу удару в Досі: ілюзія зруйнована
Біньямін Нетаньягу не любить слово «стратегія». У дискусіях із керівниками силових структур він має звичку відкрито висловлювати зневагу до самого існування цього терміна, цитуючи свого батька, покійного історика Бенціона Нетаньягу, який завжди ставився до нього з підозрою. Це не означає, що у прем’єр-міністра немає стратегічних цілей.
Протягом трьох десятиліть він піднімав два прапори: запобігання створенню іранської ядерної бомби та зрив утворення палестинської держави (хоча у 2009 році з тактичних міркувань на короткий час удавав, що готовий підтримати цю ідею). Останніми роками, особливо з початком судового процесу у 2020-му, на перший план вийшла інша мета — збереження влади будь-якою ціною.
У світі Нетаньягу всі можливості використовуються з позиції сили, а варіанти залишаються відкритими до останнього моменту. Люди, які працювали з ним, описують його як людину, що веде гру в системі ізольованих кімнат: десятки ходів перевіряються й реалізуються одночасно, і лише він бачить зв’язок між ними, уміючи поєднати поступку в пункті А з шантажем у пункті Б — без обмежень чи каяття.
Після різанини 7 жовтня кілька іноземних гостей пригадували, що бачили тінь людини — блідого та наляканого лідера, який боявся, що громадяни проженуть його з резиденції камінням і палицями, враховуючи його відповідальність за трагедію. Але Нетаньягу швидко оговтався й виробив нову тактику виживання.
Його політика дедалі більше схиляється до експансії — з ідеєю вперше після 1967 року розширити кордони держави: захоплення територій на Голанах, на горі Хермон, на півдні Лівану, а також анексія поселень на Західному березі.
Цього тижня після замаху на керівництво ХАМАС у столиці Катару, Досі, один із прессекретарів Нетаньягу висміяв критику лівих: «У такий день слід запитати: яка стратегія?» — написав він у блозі. Так намагалися знецінити закиди, що у прем’єра немає плану завершення війни та повернення заручників.
Та іронія в тому, що цього разу результат виявився далеким від очікуваного: образ Ізраїлю як сили, що діє безперешкодно, виявився ілюзорним. Атака в Досі не принесла бажаних наслідків: більшість цілей лишилися неушкодженими. Або розвіддані були помилковими, або ХАМАС отримав попередження.
Це підживлює критику війни, яка затяглася майже до другої річниці. Відповідальність лежить і на керівниках силових структур, і на Нетаньягу, який ігнорував їхні попередження та навмисно загострював розкол у суспільстві.
Попри окремі успіхи в Газі, Лівані та Ірані, головна проблема — небажання перетворити військові досягнення на стратегічні результати, що іноді потребують політичних компромісів. Нетаньягу свідомо уникає таких рішень, адже продовження війни та хаосу зміцнює його уряд і союз із крайніми правими.
Тим часом у США йшли дискусії щодо атаки в Досі. Дональд Трамп назвав її «необдуманою дією». Катар же погрожує припинити переговори про заручників, але водночас боїться втратити вплив.
Є підозра, що в операції стався збій у координації між США та Ізраїлем: американські радари в Катарі засікли літаки, а катарці, ймовірно, попередили ХАМАС. Це могло врятувати керівників руху.
Експерти з регіону відзначають: Ізраїль дедалі більше виглядає «близькосхідним Голіафом», що діє без урахування союзників. Нетаньягу ж продовжує ухвалювати рішення одноосібно, всупереч думці силовиків, ігноруючи можливість домовленостей.
Газети цього тижня нагадали і про його стару невдачу — спробу замаху на Халеда Машаля в 1997 році, який також лишився живим. Тепер провал у Досі додає нових сумнівів у здатності прем’єра перетворювати військові акції на стратегічні перемоги.
Амос Харель, «ХаАрец»
На фото: після ізраїльських авіаударів по столиці Катару, Досі. Фото: скріншот AlArabiya
