Агресивні протестувальники лише посилюють підтримку уряду Нетаньягу
Незрозуміло, навіщо Біньямін Нетаньягу хоче задіяти службу безпеки ШАБАК проти демонстрантів, які дратують його та членів його уряду. Справа в тому, що вони не становлять жодної небезпеки для нього та його дружини. Більше того — у багатьох випадках вони для нього справжній ресурс.
Важко вказати на будь-яке досягнення протестувальників, які підтримують переслідування та виставлення на ганьбу членів кабінету або людей з оточення Нетаньягу. Якщо припустити, що в них є цілі, окрім того, щоб добряче дістати прем’єр-міністра та його дружину, їхній реальний вплив не відчувається. Це майже фізичний закон — зрештою, настає момент, коли занадто сильний тиск призводить до зворотного результату.
На вихідних я прочитав інтерв’ю “ХаАрец” з Навою Розольо, відомою організаторкою “ганебних” пікетів. До прочитання статті її позиція була мені ближчою, ніж після. Ну і гаразд, скажуть Розольо та її соратники — ми прагнемо не залучити прихильників до нашого руху, а хочемо повалити злобний уряд. Але яких результатів вони досягли за допомогою своїх методів? Що принесла вся ця отруйна машина? Куди це нас привело?
Судячи з усього, переслідувачі сподіваються на повторення падіння “уряду змін” Беннета-Лапіда. Сценарій закінчився тим, що члени коаліції втомилися від переслідувань і самі розвалили коаліцію.
Але між цими двома урядами та двома протестними рухами є суттєва відмінність. Коли при владі був уряд Беннета-Лапіда, тиск на членів правої партії “Яміна” йшов зсередини. Люди, які влаштовували демонстрації біля їхніх будинків, були прихильниками їхнього політичного шляху, що прямо протилежно нинішній ситуації.
Коли політик зазнає поразки від своїх ідеологічних противників, у більшості випадків це лише ще більше зміцнює його переконання та погляди. Члени коаліції Нетаньягу переконують себе в тому, що їх переслідують саме за те, що вони праві. Члени партії Беннета вважали, що їх переслідують за те, що вони недостатньо праві.
Дійсно, поки немає жодних ознак, що тактика переслідування та викриття приносить результати. Втручання в особисте життя міністрів не впливає на їхнє голосування, а іноді навіть шкодить боротьбі проти них. Це відбувається, коли демонстранти переходять межу, як у випадку переслідування міністра у справах діаспори Аміхая Шиклі та його дітей. Багато хто засуджує переслідування членів сімей політиків, від дітей Шиклі до сина Нетаньягу Авнера.
Коли демонстранти кричать “кров заручників на руках цього кривавого уряду”, вони насправді посилюють підтримку тієї самої ідеї, проти якої протестують.
Це корисно для скидання агресії, і тільки. Звісно, кожен демонстрант має право робити (майже) все, що завгодно. Вони також мають право дискредитувати свій власний протест. Але за грубість, хуліганство та токсичність доводиться платити. Коли демонстранти розкидали мацу біля будинку міністра охорони навколишнього середовища Ідіт Сільман під час Песаха, вони зробили їй подарунок, зашкодивши своєму власному протесту та правоті своєї справи.
Важко оцінити ефективність протестів, але, судячи з результатів, той факт, що найгірший уряд в історії країни ще не впав і навіть зміцнився після свого колосального провалу, може певною мірою пояснити цю невразливість.
Можливо, що відомі екстремістські діячі протестного руху створюють ілюзію, ніби більшість протестувальників агресивні, що не йде їм на користь. Правда, Нетаньягу будь-який незначний інцидент із застосуванням насильства навіть поза центральними протестами роздуває у своїх інтересах, але є й ті, хто подає йому це на блюдечку з блакитною облямівкою.
Нетаньягу не загрожує реальна небезпека з боку фігур, які його так непокоять. Навіть якби він зустрів їх у якомусь темному провулку, все закінчилося б, швидше за все, лайкою або, в гіршому випадку, плювками. Тим часом, в очах його прихильників ці протестувальники лише допомагають йому.
Автор: Аківа Новік
Джерело: “ХаАрец“
Фото: Наама Грінбаум
